Теорія націогенезу Володимира Старосольського у контексті формування української політичної нації та процесів державотворення

Abstract

Володимир Старосольський – визначний український громадсько-політичний діяч, правознавець, адвокат та науковець першої половини ХХ ст., чия публічна й наукова діяльність була трагічно перервана репресіями радянської влади проти представників української інтелігенції – інтелектуалів, громадсько-політичних лідерів української нації, тієї «активної меншості» (мовою В. Липинського), яка творить змістовне ядро «національної ідеї». Наукові праці В.Старосольського є важливим внеском у розвиток політичної теорії, правознавства та націології й мають прикладний характер, спрямований на стратегічну мету – формування української національної держави. Обґрунтовані ним ідеї зберігають наукову цінність і сьогодні, будучи релевантними в рамках сучасних досліджень націоналізму, політичної ідентичності та державотворення, а також у контексті повернення собі своєї історичної пам’яті. Золотим фондом інтелектуальної спадщини української політичної думки є «Теорія нації» (1922), що має виражений націологічний характер і є фундаментальною працею у контексті формування теоретичних підвалин української державності, та двотомна монографія «Держава і політичне право» (1923–1925). Актуальність національного питання в політичній практиці міжвоєнної Європи зумовила необхідність його глибокого теоретичного осмислення, яке й здійснив В.Старосольський, системно підійшовши до вивчення нації як ключової категорії політичного буття. У своїх теоретичних розвідках він випередив наукові уявлення про націю, які отримали широке визнання у другій пол. ХХ ст. Його трактування нації як продукту історичної свідомості, культурної спільності та спільного прагнення (політичної волі) до політичної самореалізації демонструє ідеї, подібні до тих, які згодом представив Бенедикт Андерсон у праці «Уявлені спільноти» (1983), що стала ключовим текстом у теоріях націоналізму. Таким чином, внесок В.Старосольського у теорію нації не лише має самостійну наукову вартість, а й є раннім концептуальним аналогом пізніших західних націоналістичних студій.