Інституційні моделі управління брендингом міста як інструменту державної політики повоєнного відновлення

Abstract

Успішний брендинг міста вимагає не лише креативних комунікаційних зусиль, але й наявності відповідної інституційної моделі управління. Ці моделі є рамками або системами, які чітко визначають суб’єктів, що керують та координують процес брендингу (державні органи, приватні партнери, громади), механізми прийняття рішень, а також ресурси та інструменти, що використовуються. Стаття присвячена аналізу інституційних моделей управління брендингом міста у контексті поствоєнного відновлення України. Актуальність дослідження зумовлена потребою формування ефективних підходів до управління міським брендом, який слугує не лише комунікаційним інструментом, а й засобом стратегічного розвитку. У роботі систематизовано та порівняно шість ключових моделей: адміністративно-управлінську, державно-приватного партнерства, інституційно-галузеву (через профільний департамент), агентську, модель співтворення бренду громадою та модель узгодженого багаторівневого управління. Для кожної моделі визначено логіку, ключові характеристики, сильні та слабкі сторони, а також наведено ілюстративні приклади світових практик. Результати аналізу моделей управління брендингом міста засвідчили, що універсальної моделі не існує, а вибір найбільш доцільного підходу залежить від локальних умов, ресурсів і цілей міського розвитку. Такий підхід дозволяє містам адаптувати та комбінувати елементи різних моделей, створюючи гібридні рішення, які відповідають специфіці конкретного контексту.