Еволюція розвитку орендних земельних відносин

Abstract

У дослідженні розглядається еволюція та сучасний стан відносин оренди землі в сільському господарстві України та зарубіжних країн. Встановлено, що з початку 2000-х років оренда стала домінуючою формою власності на землю, охоплюючи понад 80% власників земельних паїв та виконуючи важливу соціально-економічну функцію на селі. Проаналізовано міжнародний досвід ринку оренди землі, який свідчить про переважання орендних відносин над купівлею-продажем у країнах з розвиненою ринковою економікою, що пов'язано з обмеженими фінансовими ресурсами фермерів та ефективністю використання капіталу. Особлива увага приділяється країнам Центральної та Східної Європи, де оренда також є важливим елементом землекористування, хоча її частка та рівень орендної плати суттєво різняться. Визначено основні моделі орендних відносин, що використовуються у світовій практиці, зокрема, оренда на основі фіксованих платежів, участі в доході або врожаї, а також змішані форми співпраці між власниками та орендарями. Показано, що оренда є економічною формою реалізації земельної ренти та має суттєві відмінності залежно від країни та економічних умов. Обґрунтовано роль державної політики в регулюванні земельних відносин, зокрема у стимулюванні концентрації виробництва, розвитку аграрного сектору, забезпеченні соціального захисту та охорони навколишнього середовища. Визначено перспективи розвитку орендних відносин в Україні, серед яких ключовими є запровадження середньо- та довгострокових договорів оренди, розширення прав орендарів та власників, а також формування збалансованого ринку землі з урахуванням обмежень на її перепродаж.