Сировинна економіка. Нафтовий бум у Галичині (друга половина ХІХ – перша половина ХХ століття)

Abstract

З початком у світі епохи нафти в Галичини з її нафтовими родовищами з’явився шанс взяти участь у процесах глобалізації, а в цей до того мало кому відомий край потекли потоки іноземних капіталів разом з технологічними інноваціями. А в нафтовій промисловості з’явилося багато нових робочих місць для тих галицьких селян, які хотіли змінити власне життя. Однак навіть у час найбільшого нафтового буму на початку ХХ ст. економіка Галичини не могла вийти за межі замкненого кола ресурсної, сировинної моделі. Одним з перших нафтових підприємців став Ігнатій Лукасевич, який винайшов спосіб отримувати з нафти гас, який стали використовувати для освітлення. А одним із найбільш відомих нафтових магнатів був Станіслав Щепановський, автор книг з економіки Галичини. Його підприємства знаходилися в Слободі Рунгурській, яка стала одним із основних центрів видобування нафти разом з Дрогобичем і Бориславом. Ще одним нафтовим магнатом став Мойсей Гартенберг з Дрогобича. Галицькі українці не були лідерами у нафтовому бізнесі, їм належало близько 10 % родовищ, а інші з початком нафтового буму перейшли у власність іноземців. Загалом під час нафтового буму в Галичині заснували більше трьох сотень акціонерних товариств, пов’язаних із цією галуззю. Більшість із них були дрібними, і 15 великих компаній забезпечували три чверті всього видобутку нафти. Великі компанії створювали іноземні інвестори. Адже прибуток від інвестицій досягав наприкінці XIX ст. 10–12 % (у Західній Європі він не перевищував тоді 3–4 %) за рахунок низької оплати праці, а також інтенсивної розробки родовищ для одержання максимального доходу за короткий час. Максимальний рівень видобутку нафти був досягнутий в 1909 році – лише 5,2 % світового (в США в той час – 63 %). В цілому запаси нафти в Галичині виявилися не дуже великими, і після Першої світової війни, коли більшість нафтових свердловин були зруйновані, їх вже не стали відновлювати.