Abstract (ukr):
Інституція економічної культури є складною гомеостатичною системою. Важливість
економічної культури для розуміння господарської поведінки людини і для концептуальних засад
парадигми інституціоналізму передбачає її вивчення у площині системного підходу. У статті
з’ясовується місце економічної культури як системної інституції в контексті формування
єдиної парадигми сучасного інституціоналізму.
Автор підкреслює необхідність теорії і методології системного підходу в
інституціоналізмі, що забезпечує перехід від лінійного аналізу до нелінійного, від одновимірного
— до багатомірного, від дослідження переважно явищ координації до вивчення субординації та
інших складних форм взаємодії. Дослідження економічної культури здійснюється на основі
принципів загальної теорії систем (системності та ізоморфізму).
Оскільки економічна культура є відносно самостійною системою у площині системи
культури, що має власний склад елементів, структуру як форму зв’язків між ними; вирізняється
функціями елементів і цілісності, єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища;
підпорядковується певним законам розвитку як цілісності, так і її складових, то проаналізовані
загальносистемні властивості економічної культури: цілісність, ієрархічність та
інтегративність.
Здійснено декомпозицію структури економічної культури в розрізі регулювання
господарської поведінки людини, що найкраще відповідає інституційному підходу. Підкреслено
вагомість цінності у господарській діяльності людини та виокремлення рівнів економічної
культури на основі економічних взаємодій.
На основі ціннісно-нормативного підходу проведено структурний аналіз основних елементів
економічної культури в площині запропонованого Д.Нортом поділу інституцій за рівнем їх
формалізації у нормах права на формальні й неформальні. Серед інституцій, що створюють
неформальні обмеження у соціально-економічній діяльності індивіда чи групи, виокремлено:
звичаї, традиції, норови, міфи, релігійні та політичні норми, мораль; а серед тих інституцій, що
встановлюють формальні правила, підкреслюються корпоративні норми.
Автор приходить до висновку, що структурний аналіз основних елементів економічної
культури розкриває недосконалість принципу методологічного індивідуалізму в концептуальних
підходах неоінституціоналізму. А тому, визнання онтологічного пріоритету за індивідом у
формуванні інституційних обмежень господарської поведінки є недостатнім та вимагає у
парадигмі інституціоналізму враховувати обмеження, що накладає на індивіда економічна
культура.