СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ІНСТИТУЦІЇ В КЛАСИЧНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ЕКОНОМІЇ УКРАЇНИ

Abstract

Фрагментарний характер дослідження соціально-економічних інституцій класичною політичною економією обумовлений відсутністю соціальних складових у її методологічному «ядрі». Сконцентровано увагу на ідеях інституціоналізму в контексті формування класичної політичної економії в Україні. Автор підкреслює необхідність адаптації аналізу соціально-економічних інституцій у спадщині класичної політичної економії в Україні ХІХ ст. до створення цілісної концепції генезису й еволюції інституціоналізму в українській економічній думці. Наслідуючи кращі традиції європейської економічної науки, українські вчені намагалися враховувати соціальні суперечності, потребу демократичного реформування суспільних відносин у своїх працях. Незважаючи на те, що категорія «норма (правило)» була відсутня серед прихильників Адама Сміта, а українські економісти приділяли увагу соціальній проблематиці переважно у контексті традиційних досліджень класичної політичної економії, існує потреба з’ясування місця соціально-економічних інституцій у їхній спадщині та можливість її застосування до формування єдиної парадигми сучасного інституціоналізму. Михайло Балудянський вважав, що обмежувати свободу економічної діяльності держава може лише на основі загальноприйнятих моральних норм, але сприяючи при цьому її безпеці та свободі економічної діяльності. Національна система господарства, її законодавча та управлінські системи, мають концептуально підпорядковуватися економічній політиці. Антропоцентризм визначав філософську концепцію політичної економії Тихона Степанова. Він виявляв схильність до методологічного холізму, оскільки характеристику індивіда виводив із характеристики інституцій (суспільства). Дослідження Іваном Вернадським поведінки індивіда, як і спроби вченого характеризувати цінність з боку споживача не зовсім вписуються у традиційну канву класичної політичної економії. Прагнучи вдосконалити вчення Адама Сміта, вчений, на основі аналізу поведінки споживача, створює теорію потреб. З методологією класичного інституціоналізму Івана Вернадського споріднює методологічний холізм (цілісність) та еволюціонізм. Володіння як один із атрибутів власності вчений аналізує як своєрідне неформальне обмеження діяльності людини. Автор приходить до висновку, що у першій половині ХІХ ст. українські економісти проголошували ідеї, співзвучні з ідеями інституціоналізму. Особливістю української економічної думки є її антропоцентризм, а найвагомішою інституцією для українських економістів є свобода у її самому широкому розумінні, а не лише у розумінні свободи господарської діяльності. Вони прагнули розширено трактувати предмет політичної економії, залучаючи до наукового аналізу морально-етичні, духовні, правові та інші фактори; здійснювали спроби дослідити мотивацію економічної поведінки людини та її обмеження.