Концептуалізація адаптивного управління проблемно орієнтованим середовищем безпеки

Abstract

У статті здійснено концептуалізацію адаптивного управління проблемно орієнтованим середовищем безпеки. Увагу приділено питанням вироблення комплексного підходу до оцінки можливих і наявних впливів у межах концептуальної єдності принципів адаптивного і стратегічного управління, підходів до стратегічного планування, що може забезпечити основу для адаптивного управління впливами на національну безпеку. Акцентовано увагу на тому, що адаптивне управління має не просто виявляти та маркувати проблему, що виникає, але створювати її таким чином, щоб саме ця проблема становила загрозу всім іншим суб’єктам зовнішнього середовища. Результатом виявляється отримання системою темпоральних преференцій для реалізації оперативного плану дій, які мають забезпечити досягнення стратегічних цілей. Запропоновано циклічну модель адаптивного управління проблемно орієнтованим середовищем, яка акцентує увагу на можливостях використання сталої ситуації в середовищі безпеки як проблеми, на розв’язання якої спрямовуються зусилля основних його акторів. У комплексі із застосуванням принципу ресурсоцентричності це передбачає створення умов у контрольованому середовищі змін (керована проблема), за якими основні актори середовища будуть прикладати великі зусилля для накопичення та раціонального розподілу необхідних для вирішення проблеми ресурсів з наданням пріоритету резервування ресурсів (у тому числі пошуку шляхів їх отримання у майбутніх періодах, ураховуючи спроби та результати реагування на проблему), потенційованого з прогнозуванням тенденцій розвитку середовища під час та після вирішення проблеми. Зроблено висновок про те, що у межах адаптивного управління національною безпекою концептуальний підхід щодо формування напрямів антикризових трансформацій безпекового середовища на стратегічному рівні потребує вироблення та реалізації комплексу політичних рішень, що передбачає здійснення постійного моніторингу та аналізу ефективності вирішення проблем основними акторами, їх потенційних дій щодо мінімізації наслідків проблемно-обумовлених кризових ситуацій, здатності використовувати зворотний ефект від реалізації антикризового потенціалу.