Гносеологічний потенціал сучасних соціально-психологічних теорій тероризму та контртероризму

Abstract

У статті досліджено гносеологічний потенціал сучасних соціально-психологічних теорій тероризму та контртероризму через аналіз концепцій Анни Ґейфман та Даніеля Келера, зосереджуючись на психологічних, соціально-філософських та історичних аспектах цього явища. Основна увага приділена еволюції тероризму від індивідуальних актів до масового феномену, зокрема через призму російського революційного терору кінця XIX – початку XX століття, та його впливу на сучасні форми екстремізму, такі як ультраправий і «вуликовий» тероризм. Розглядаються психологічні механізми радикалізації, включаючи відчуження, танатофілію та дегуманізацію, а також процеси дерадикалізації та дисенгейджменту, що базуються на факторах «штовхання» та «притягання». Аналізується роль інтелігенції, літератури та соціальних мереж у нормалізації насильства, а також стратегії протидії насильницькому екстремізму (CVE). У контексті сучасних викликів, таких як зростання антиіммігрантських рухів та психологічна залежність від насильства, підкреслюється необхідність міждисциплінарного підходу для розробки ефективних контртерористичних стратегій. Актуальність дослідження для України полягає в потребі глибшого розуміння психосоціальних механізмів радикалізації для зміцнення національної безпеки та протидії гібридним загрозам. Зроблено висновки щодо перспектив використання цих теорій для вдосконалення превентивних заходів і управління контртерористичними процесами.