РАДНИКИ ТА ЗАСТУПНИКИ ГОЛІВ ВОЛИНСЬКОЇ ПАЛАТИ ЦИВІЛЬНОГО  СУДУ У ПРАКТИКАХ АДМІНІСТРУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ (1831–1864 РР.)

Шевчук, А.В.; Shevchuk, A.V.

РАДНИКИ ТА ЗАСТУПНИКИ ГОЛІВ ВОЛИНСЬКОЇ ПАЛАТИ ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У ПРАКТИКАХ АДМІНІСТРУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ (1831–1864 РР.)

Шевчук, А.В.; Shevchuk, A.V.

URI: https://eztuir.ztu.edu.ua/123456789/8962

Date: 2025

Abstract (ukr):

Стаття присвячена дослідженню кадрової політики Російської імперії щодо формування складу радників та заступників голів Волинської палати цивільного суду протягом 1832–1864 рр. на основі аналізу офіційних даних про перебування на посадах та формулярних списків службовців з фондів Державного архіву Житомирської області. У статті розкрито кардинальну трансформацію принципів добору судових кадрів після Листопадового повстання 1830–1831 рр., коли традиційна система використання лояльних представників місцевих католицьких еліт поступово змінилася централізованим призначенням професійних юристів з загальноімперським досвідом. Розкрито три основні етапи еволюції кадрової політики та визначено їхні характерні особливості: початковий період (1832–1850 рр.) характеризувався перепризначенням досвідченого чиновника А. Новицького та залученням військових адміністраторів і фінансових спеціалістів; перехідний етап (1851– 1857 рр.) ознаменувався появою чиновників з практичним судовим досвідом; завершальна фаза (1857– 1864 рр.) засвідчила домінування професійних юристів з університетською освітою та спеціалізованою підготовкою. З’ясовано, що конфесійний склад службовців зазнав значних змін від збереження католицько-православного балансу до православного домінування, що відповідало загальній уніфікаційній політиці імперії. Визначено трансформацію географічного походження кадрів від регіонального набору до загальноімперського відбору та еволюцію системи оплати праці від місцевого фінансування до централізованих стандартів. Розкрито, що кульмінацією процесу професіоналізації стало призначення випускника елітного Імператорського училища правознавства М. Бороздіна з тринадцятирічним столичним досвідом, що символізувало завершення переходу від емпіричних знань до наукової юридичної підготовки напередодні судових реформ 1864 р. Трансформація судових кадрів Волині ілюструє механізми модернізації державного управління та підготовку до масштабних правових перетворень.

Abstract (eng):

The article is devoted to a comprehensive analysis of the personnel policy implemented by the Russian Empire regarding the formation of the staff of advisors and deputy heads of the Volhynian Chamber of Civil Court during the period of 1832–1864. The research is based on a thorough examination of official service records (formular lists) from the State Archive of Zhytomyr Oblast, which provide detailed insights into the careers and backgrounds of the officials who held these key administrative positions within the provincial judicial body. The study reveals a profound transformation in the principles of staffing the court’s administration following the suppression of the November Uprising (1830–1831). It demonstrates a deliberate shift away from the pre uprising model, which relied on co-opting loyal members of the local Catholic nobility possessing deep regional connections and informal influence networks. This earlier approach, exemplified by figures such as Józef Zalęski, was gradually replaced by a centralized policy of appointing professional bureaucrats and, ultimately, legally trained specialists with imperial-wide experience, reflecting the government’s drive towards administrative integration and legal unification in the strategically sensitive Western Borderlands. The author identifies and characterizes three distinct phases of this evolutionary process. The initial phase (1832–1850) was marked by continuity and adaptation, featuring the reappointment of experienced officials like A. Novytskyi and the recruitment of former military administrators and financial specialists, such as Petro Grokhovsky. Their profiles highlight the value placed on general administrative reliability and organizational skills, even while allowing for some confessional diversity. The transitional phase (1850–1857) saw the emergence of officials with practical judicial experience gained at lower levels of the system, such as Ivan Volkov and Mykola Ivanov, indicating a growing emphasis on specific qualifications relevant to court operations. The final phase (1857– 1864) culminated in the dominance of professional jurists with specialized university education, exemplified by Yevstafiy Zenkevich and, most notably, Mykola Borozdin, a graduate of the elite Imperial School of Jurisprudence with extensive experience in the capital’s judicial institutions. It is established that these personnel changes were accompanied by significant shifts in the confessional composition of the officials, moving from a cautious balance between Catholic and Orthodox appointees towards clear Orthodox dominance, aligning with the broader imperial policy of integration. Furthermore, the geographical recruitment base expanded from a predominantly regional pool to an empire-wide selection, and the system of remuneration evolved from local financing towards centralized standards. The conclusion is drawn that the meticulous transformation of the judicial cadre in Volhynia, culminating in the appointment of a highly educated, professionally socialized, and economically independent official like Borozdin, served as a crucial mechanism for modernizing provincial governance. This process effectively prepared the ground for the comprehensive Judicial Reforms of 1864 by systematically replacing traditional reliance on local elites with a centralized, professional legal bureaucracy, thereby strengthening the imperial state’s control over its western provinces. The case of the Volhynian Chamber of Civil Court thus illustrates a key aspect of the imperial strategy of gradual, top-down modernization in the borderlands on the eve of major legal transformations.

Show full item record