Abstract (ukr):
Методологічні підходи представників соціального напрямку в економічній думці України на зламі ХІХ–ХХ ст. мають багато спільних рис з традиційним інституціоналізмом, але недостатньо вивчені у площині інституційного аналізу. У статті з’ясовується вплив неокласичної методології на вдосконалення методів дослідження українськими вченими інституційного середовища господарського життя. Наголос зроблено на важливих еволюційних аспектах у теоретичних спадщинах прихильника історичної школи В.Левитського, представника плюралістичної соціології М. Ковалевського, «легального марксиста» М.Туган-Барановського у площині трансформації їх методологічних підходів.
У площині з’ясування ідей інституціоналізму у представників соціального напрямку підкреслено вплив Methodenstreit на дослідження В.Левитського та методологічний зв’язок вченого з О.Контом та Дж.С. Міллем; встановлення М.Ковалевським демографічного фактора критерієм періодизації господарського розвитку та важливість аналізу формальних та неформальних інституцій для вдосконалення державної економічної політики; прагнення М.Туган-Барановського розширити неокласичне розуміння предмета економічної науки у створеній ним синтетичній теорії цінності, залучивши до цього інституційні складові.
Методологічні здобутки «маргіналістичної революції» сприяли перегляду методологічних підходів представниками соціального напрямку в економічній думці України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Зокрема, В.Левитський прагнув синтезувати теоретичні висновки вчення неокласиків з концептуальним підходом німецької історичної школи на основі концепції соціальної статики та динаміки. М.Ковалевський уникав дедуктивних узагальнень, використовуючи історико-порівняльний метод, який його споріднював з представниками німецької історичної школи та традиційним інституціоналізмом. Під впливом досягнень неокласиків він скерував свій аналіз від соціології до економіки, що повністю відповідає методологічним засадам раннього інституціоналізму. Що ж до М.Туган-Барановського, то він під впливом неокласиків зрозумів обмеженість теоретичних основ марксизму і його практичної функції. Неокласична теорія граничної корисності обумовила намагання вченого адаптувати марксизм до умов нової методології неокласиків через створення синтетичної теорії цінності.
Еволюційні та органічні складові методології представників соціального напрямку та антропоцентризм стали важливою основою для інституційного аналізу господарських явищ і процесів. Заслуговує уваги постановка В.Левитським та М.Ковалевським проблеми імплементації інституцій, їх відповідності соціально-економічній структурі суспільства.
